urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka Наблюдайте свою ложь и вглядывайтесь в нее каждый час, каждую минуту. Ф.М. Достоевский basiyaka 2009-12-09T21:33:16Z urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:28456 2009-12-09T21:33:16Z 2009-12-09T21:33:16Z ми всі за нашою природою любимо добре і не любимо погане...так давайте просто любити! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:28329 2009-12-09T20:25:19Z 2009-12-09T20:41:56Z колись Заболотний, коли я йому відверто зізнався, що мій максимум, який мені б хотілось вкласти в філософію, це віднайти повний трактат "Про природу" Геракліта, гучно заржав і сказав - бася, да ти романтик...і на жаль лише зараз, я врешті таки зізнався собі, так, я закінчений романтик, чорт забирай,так, я пишу вірші,так я граю на гітарі і читаю філософські твори і все ще шукаю щось чи когось, заради чого я мав би сенс дихати. я все так само як завжди ще з дитинства мріяв і мрію аби цей світ змінився на краще, аби люди стали добрішими та кращими. Я все ще мрію про справжнє кохання і не сплю бескінечно довгими ночами шукаючи щось, розкладаючи і знову складаючи буття, наче це кубік рубіка, лиш заради того аби зібрати, подивитись і знову розбирати.мені не вистачає тих самих бескінечних ночей слухаючи радіо, з якого лине тепло і любов. Я пишу академічні есе, ховаючи в них своє хворобливе нутро, ховаючи його під маскою необхідності вирішення химерних проблем. Я відчуваю, наче я втрачаю стиль, бо більше не можу, так, блядь, не можу більше писати так як я насправді думаю, бо ці маркування у ворді зводять мене з розуму, змінюючи малу літеру на велику після кожної крапки яка насправді мабуть і зовсім була не крапкою...ці намагання заповнити порожнечу всередині, яка насправді відчутна ззовні. <br /><br />цьому світові відверто не вистачає любові, не вистачає.коли я бачу, що люди роблять усе через якісь цілі необхідності повинності мені стає страшно. людина має все робити з любов"ю. я вже не люблю цей пост, хоча його ще не дописав, не люблю, бо в ньому нема любові. мені не вистачає, так дуже сильно не вистачає вийти на вулицю і бачити, відчувати, дихати цією любов"ю. бачити, як прибиральниця прибирає сміття не тому що їй треба кормити дітей платити за квартиру, а лиш тому, що вона любить, вона настільки сильно любить це місце, місто, що не може бачити його інакше як прибраним. вона настільки любить сам процес, так цей зловонний нудний і монотонний процес мотання мітлою зліва-направо, зліва-направо, лише тому що вона робить це через любов. Бачити, як таксист о шостій ранку заливає і витирає свою машину, яка стоїть припаркованою біля дороги, на якісь пустій безіменній вулиці не з необхідності, а з любов"ю. хіба не прекрасно закутавшись в плед сидіти вдома і глушити дешеве вино, курити цигарки і чекати...чекати на любов, яка наче, цей довгоочікуваний в цьому році перший сніг звалиться на голову у найнеочікуваніший момент, тоді коли ти вже відчуваєш, що ти роздав всі борги, і все, я можу йти, йти в бескінечність власного мороку, в дорогу без початку і кінця. І ця любов змусить тебе лишитись, змусить тебе жити далі. знову і знову одягати потерті діряві кеди і бігти на першу пару, заспаним і зачуханим. І все ще сподіватися,що колись це закінчиться. Шукати це тепло в собі, напиваючись і убиваючись постійно до нестями, лиш заради того, щоб віднайти це тепло, цей вогник в собі. вогник, вогонь - прометей подарував людям його людям із любові до людства і тому він усюди де любов. У багатті при наметі в горах, у свічці запаленій у маленькій сімейній піццерії десь у альпійських горах, біля якого сидять двоє. У вогнику запальнички, який підпалює цигарку людині, яка виходить з метро і йде додому. У лампі гітарного підсилювача, через яку проходить електричний сигнал і долунає прямо до сердець слухачів... лише вогонь любові здатен розпалити і освітити морок душі.<br />колись люди любили чекати. вони сиділи такими довгими вечорами за вогнищем, за книгою, за радіоприймачем, за телевізором і чекали. Вони відчували наче щось от-от прийде. Можливо, вони чекали другого пришестя, чекали становлення комунізму, другого пришестя божої любові, вони змучені чекали, коли якийсь блискавичний дріб пройде по їх тілу і змусить їх робити абсолютно безглузді і ірраціональні речі. Саме у цьому очікуванні вони крутили неспішно ручки усіляких приймачів, паяли, складали і вигадували усілякі дрібнички, які потім назавжди змінювали хід історії. Саме у цьому очікуванні, смиренному очікуванні щастя, оскільки вони були вже гідними цього щастя за його очікування, одинокі жінки у Війну у своїх з горем навпіл збудованих величезних сільських хатах, у глибинці України і в Сполучених Штатах тихенько прислухалися до того а чи не шурхнуло там щось за дверима, чи це не мій чоловік повернувся додому з війни. Саме у цьому тихому очікуванні по справжньому тихо тихо шурхотіла платівка вінілу між треками на патефоні. І лише у цій тиші можна було налитися любов"ю. любов"ю не до самого себе, не до того які у мене гарні силіконові груди, не до того, який я класний і багатий, а любов"ю до Творіння, до цього світу. До того, який він є. І лише потім, вийшовши з цієї тищі і темряви можна бачити як цілуються пари на вулиці і не думати про те, тю, о, це тіп красава, зачепив собі малиху на вечір, а співпереживати і співчувати ним. наповнятися любов"ю до них, до цього міста, до цього буття з кожним доторком їх вуст і дякувати Бога за те, що він створив цей світ таким, що ці дві заблудші душі у ньому все ж таки знайшли одна одну і от тут, саме тут на моїх очах, з їх губ тече не лише слина,але нестримна енергія, така сама за своєю природою, яка ламала кордони природи, яка змушувала відступати загарбників озброєних до зубка від голих з вилами селян, які стояли не на життя а на смерть за свою землю, так, ту яка вся болотиста і неродюча, але ж така рідна, така своя.<br />Саме за цим плачуться бабці на лавках, які дивляться тобі щиро у вічі і проклинають за очі - вони сумують за тим, що їх змушувало жити - нестримна поезія буття. Любов, яка линула з нутра, з кожного закапелку. Ця любов може бути лише до власного творіння. Саме тому така нестримна материнська любов. Саме тому Бог милостивий до людини, бо це його Творіння. Саме тому поет вішається на люстрі у невідомому готелі посеред петербургу, лише тому, що його вірші неправильно сприйняті...саме тому собака ладна відгризти тобі голову за шмат мяса - бо це її творіння, вона довго бродила і вишукувала цей шмат прогнилого мяса, ні, не тому, що вона б здохла з голоду, а лише тому, що вона його любить як творіння власних зусиль. саме тому, наркоман краде і вбиває заради чергової дози, тому що це продукт його зусиль, його митарств і принижень, постійних мук його совісті і сумлінь, лишень заради цього шматочка лайна,яке його вбиває...<br />але неодмінна діалектика цього буття, мені чомусь підказує, що на жаль, творіння найчастіше вбиває творця і в цьому запорука одвічності буття...<br />Так Любов перемагає самого Творця, бо Бог - це Любов...<br /><br />і саме тому Вася Буратіно, колись у мене вдома випивши бутірату - рідкого екстазі - синтетичного замінника любові, сказав, о, такоє впєчатлєніє как будто по голове кто-то ебнул... urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:28098 2009-12-06T23:55:02Z 2009-12-06T23:59:29Z під впливом літературного вечора у середу 2-го грудня в бочці...<br /><br />Повний декаданс, сублімація і кітч в духє Гавріли Лубніна, Вєнічки Єрофєєва і прочіх богемностей. Узаглавліваються екзерциси творчєскі і патетічєскі...(барабанний дріб):<br /><br />ОДНОХУЙСТВЕННОСТЬ<br /><br />***<br />Жан поль шишки шишки<br />играл с Симоной в кошки мышки<br /><br />***<br />Печінково-наслідковий зв"язок<br /><br />***<br />Кант - пасхальный транквилизатор<br /><br />***<br />Девочкам на п... надо клеить букву "У"<br /><br />***<br />Контрацептив православный и анальгетичный<br /><br />***<br />Накрепили меня на крепосном проулке<br />возле мусора в зака-каулке<br />мусора, суки<br />отпижжен был без разьяснений причин<br />бригадой из троих мужчин<br />по ходу за то шо средь бела дня пьян я был, во дебил<br />а еще за то шо у меня кепарь-четкарь<br /><br />***<br />Ой на Ивана да на Купала<br />баба в папороть посрала<br />лучше б она ее сорвала<br />а не врала<br />что она Петра искала<br /><br />***<br />У меня отец - мудрец<br />а у тебя - не жилец<br /><br />то есть ему настал уже пи..ц<br />то есть конец<br /><br />***<br />я відчуваю тату і пітьму<br />піхву твою. усю пусту<br />тепло заливає нутро<br />проникаю у пустоти<br />до білої блювоти<br />я в тобі, а де ти? urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:27799 2009-12-06T21:21:41Z 2009-12-06T21:22:41Z сьогоднішній варіант доповіді на Різдвяному філософському диспуті<br /><br />Finis sanctifіcat media<br />У питанні філософської освіти в Україні, як освіти в цілому, і освіти в Україні взагалі мої думки можна визначити фразою: «мета виправдовує засоби». Ця фраза належить ієзуїту Ескобару і є девізом Ордену Товариства Ісуса. <br /> Зважаючи на те, що ця фраза завжди сприймалася неоднозначно і трактувалася всередині величезної кількості контекстів, я вважаю доцільним її уточнити - Блага мета виправдовує засоби.<br /><br />У питанні освіти свідомість учня, студента є сирим матеріалом, чистою потенцією у руках творця-вчителя. Аналогічно, як скульптор з брили каміння виточує досконалу скульптуру, так само вчитель (недарма на сході вчителя називають сенсей тобто мастер-майстер, так само як на заході називають видатних митців) виточує людину у деякому модусі її буття. <br />Вчитель, на чию опіку спершу віддають дитину в дит.садок, згодом на навчання у школу і ось вже в університет, несе пряму відповідальність за свого учня. В університеті, коли викладач вже не несе юридичної відповідальності за дії і вчинки особи, він все ще опікується думками і помислами свого учня, що можна охарактерузувати поняттям настанова – вчитель наставляє. Викладач дає деяку настанову, тобто мету своїм студентам. Він є взірцем для студента у тій вузькій царині, яку викладає. І чим вищою є ця мета,на яку викладач наставляє своїх учнів, тим більше зусиль треба докладати, аби її втілити і тим більшу відповідальність за кожен крок варто приймати.<br />Вчитель філософії виточує свідомість. Приймаючи як засновок, що свідомість визначає буття, значення, а отже і взаємовідповідальність між студентом філософського факультету і викладачем кафедри філософії значно зростає у випадку, коли поставлена благородна мета.<br /> Беручи до уваги, викладені вище положення, давайте зазирнемо у сучасність і запитаємо себе, яку мету вкладає викладач своїм студентам? На жаль, будучи учнем (тобто безпосереднім учасником і репрезентантом деякої соціальної групи) мені прикро зізнатися, але я не відчуваю покладеної на собі жодної мети. <br />Також, замість настанови, мені доводиться постійно стикатися з поняттями постанова (адміністрації) і виставлення (оцінок). Хоча ці терміни і є спільнокореневими, але вони сутністно відрізняються. І ці терміни не викликають у мене почуття відповідальності, а навіть навпаки – вони встановлюють межу, у рамках якої я є абсолютно свавільним. Але це позбавляє сенсу. Сенсу навчатися, сенсу бути (студентом, філософом, людиною).<br />І якщо такою є ситуація на філософській спеціальності – флагмані наук, у «Києво-Могилянській академії» - флагмані української освіти, то виникає запитання, а що ж іншими науками та інститутами?<br />Відсутність чіткоусвідомленої мети – це корінна проблема. Для 17-літнього абітурієнта, який абсолютно невпевнений у своєму подальшому житті приречений обирати спеціальність, на яку вступати; студента, який приречений обирати які знання йому необхідні для спеціалізації; випускника, який приречений обирати де йому працювати. Більшість з нас знаходиться у мороці своєї душі, чекаючи і сподіваючись на просвітлення Логосу – усвідомлення куди йти в житті далі. І саме в цьому духовному пошуці він звертається до вчителя. У першу чергу за порадою і підтримкою, адже у кожного свій шлях.<br />Але у суті, до кого він звертається – до людини, яка так само занурена у коло хибних (порочных) проблем – утримування родини, професійний ріст, приватне життя та творчість. Лише на кілька сходинок вище, на кілька років доросліше і з більшим багажем досвіду за плечима. І в руках вчителя враз опиняється майже така сама сила, як у Творця: направити, дати вектор для розкриття нескінченної потенції у актуальності. Але замість того аби помітити це і поставитися до цього з максимальною делікатністю викладач не бажає як равлик вилазити зі мушлі своїх проблем. Він є відчуженим від учня – відчужений соціальною роллю, вимогами курсу, постановами адміністрації.<br />Чому нам, як філософам, тобто людям, за визначенням Ю. Сватка, які працюють зі смислами навпрост це не очевидно? Чому тут, на кафедрі філософії у Києво-Могилянській академії ми не здатні це чітко усвідомити і врешті знайти порозуміння, встановити спільну благородну мету – розвиток найблагороднішої з наук, і втілювати її? Чому ми, студенти, не виконуємо вчасно завдань, які нам здаються нудними, і ми, викладачі абсолютно не зацікавлені нічим, окрім прочитати курс і виставити оцінки якнайшвидше і зайнятися власними справами, якими б вони не були? Чому ми, філософи, беручи свій початок від Сократа не унаслідували його методу – маєвтики, і разом не шукаємо істини, а замість того копирсаємося з пустого в порожнє датами, поняттями, текстами абсолютно відчужено, якщо за припущення мети віднайти ці дати, кожен з нас з легкістю знайде у якому році була написана перша критика Канта (1781)?<br />Я вважаю цей диспут переломним моментом, коли ми усі разом можемо врешті усвідомити, що проблеми криються у нас самих, а отже, ніхто окрім нас, цієї невеликої групи людей, які репрезентують філософію на факультеті гуманітарних наук, у Києво-Могилянській академії, у Києві, в Україні не може їх вирішити за нас самих. І ми маємо завдяки нашому університету надзвичайну можливість вирішити ці проблеми і тим самим дати взірець іншим. Врешті поставити спільну для всіх нас, студентів, викладачів, філософів ціль і разом прагнути її втілення. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:27403 2009-11-10T22:08:46Z 2009-11-10T22:21:07Z усе більше лиш чорного і лиш білого... urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:27348 2009-11-04T09:54:21Z 2009-11-04T09:54:21Z принцип Шапиро - формула моего бытия:<br /><br />...поэтому общепринятым для нас всех считалось косить<br />косить всегда когда дело касаеться подавления моей воли<br />косить для того чтобы в жизни для больших чувств всегда оставалось свободное место - "Путеводитель" реж.Шапиро urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:27058 2009-11-04T09:39:30Z 2009-11-04T09:40:36Z это нихуя не дзэн<br />когда с самого утра и хочеться...<br />и не кайфуешь, не ловишь момент...<br />и думаешь это оттого что нет любви, нет наркоты? <br />нет, у тебя нет мечты<br /><br />клинцуюсь пивом с самого утра<br />11 часов полудня...<br />и нахуя???<br /><br />за окном серость<br />и сигарета за сигаретой<br />и каждая как будто дважды во вред мне<br />ведь я не курю...<br />я сейчас жестко туплю<br /><br />ну вот бля<br />сижу с утра синий<br />жую чипсы с сыром<br />и подтверждает мне само мировоздание<br />что желания порождают страдания urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:26651 2009-11-02T11:33:53Z 2009-11-02T11:35:37Z Проконсультувався з лікарем і він розкрив очі на проблему грипу. Бо будучи сьогодні в місті, я знову наткнувся на ту саму звичну метушню і суєту суєт.<br /><br />Грип - це вірус, що передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом.<br />це означає те, що варто уникати контактів не з самим повітрям, а з людьми, знаходитися у людних місцях. Але йдучи сам по вулиці, можна без проблем дихати без маски. Намагання підтримати звичний темп життя і справ, які найчастіше пов"язані саме з людьми - це прямий ризик захворіти. Варто мінімізувати саме прямі контакти з людьми, особливо у людних місцях. <br />Можна продовжувати так само активно соціалізуватися, але за допомогою телефону, інтернету, так само активно, як і раніше.<br />По-друге, варто бути більш обачним до того, що робиш, бо зазвичай у буденній біготні дуже багато речей пропускаєш через себе, незважаючи на їх значущість.<br /><br />Замість того аби хвататися за те, що було раніше, філософу важливіше ловити короткі моменти спокою і заглиблюватися в самого себе у довгу карантинну днину. Варто звернутися до самопізнання і самозбагачення спробувати віднайти самому відповіді на ті питання, що ховалися глибоко всередині і на які завжди не вистачало часу. Такий пошук дає свободу. І саме переживання таких пошуків всередині, які так сильно здатні об"єднувати і зближати людей набагато важливіший для мене, аніж думки про те, як нам здати сесію, отримати диплом, як владнати усі справи. Набирайтеся енергії всередині нутра, доторкаючись до самої суті. Це найкращий імунітет і ліки, для істоти мислячої. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:26552 2009-11-01T01:05:10Z 2009-11-01T01:05:10Z Подя, текст "сказ" актуальний у період свинячого грипу - актуально як ніколи urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:26298 2009-10-31T00:38:43Z 2009-10-31T00:38:43Z хворобливе есе на філософію науки<br /><br />На межі 20го і 21го століть інтернет уплівся у людську повсякденність так само як колись у них увійшли телебачення і телефон. У інтернеті можна віднайти відповіді на майже будь-яке запитання,яке може поставити нам повсякдення – від того яка погода буде завтра, до того як влаштований всесвіт. Метою науки завжди було пізнавати світ і давати відповіді на запитання, які ставить перед людством саме буття. Яким чином переплітаються інтернет і наука у сьогденні, і які перспективи несе використання інтернету великій науці??? <br />На перший погляд це питання може видатися риторичним, адже здавалося, як можна поєднати інтернет, у його звичному розважальному аспекті і серйозну науку, яка є першорушієм прогресу людства? Тому, як на мене це питання є однозначно питанням такої дисципліни як філософія науки, адже саме ця дисципліна має повне право займатися питаннями на кшталт що таке наука, як вона працює і що охоплює спектр наукових знань? Саме тому, мені хотілося підійти до проблеми взаємопов’язуваності інтернету і науки з точки зору філософії науки.<br />Відслідковуючи взаємодії інтернету та науки я наштовхнувся на досить цікаве поняття «науки 2.0», поступово розкриваючи яке у даному есе, я спробую описати взаємозв’язок двох понять. Методологічно я буду досліджувати поняття «наука 2.0» і поступово викристалізую це поняття яке як на мене, найбільш чітко описує новітні тенденції науки та перспективи взаємодії інтернету та науки в цілому.<br />Отже, поняття «наука 2.0» було привнесене у сучасний дискурс як похідне від поняття «веб 2.0». Веб 2.0 означало своєрідне переформатування мережі інтернет, більшу соціальну ангажованість інтернету, можливість користувачам самим приєднуватися до дискусій і створення істин і смислів real-time, бути включеним у вирішення тієї чи іншої проблеми, ділитися знаннями з однодумцями. Лише з другої спроби, інтернету вдалося реалізувати те, яким чином він задумувався від самого початку – як відкрита цифрова база данних, адже до цього моменту, закритість доступу ресурсів змушувала більшість людей бути лише пасивними учасниками-читачами, і лише невеликій групі «посвячених» програмістів модерувати інформаційний потік, що стає доступним у інтернеті. Такий розрив був пов’язаний зі складністю та інноваційністю самого оперування потоком інформації у інтернеті, але сьогодні зручність інтерфейсів дозволяє будь-кому доєднатися своїм знаннями до всесвітніх знань.<br />Варто звернути також увагу на другу назву інтернету – WWW (World Wide Web) – Всесвітньо розповсюджена мережа. Тут варто звернути увагу на останнє слово – мережа, яке містить подвійний смисл. Бо по-перше, вона впутує в себе, як павутина павука, захоплює і вже не відпускає, і у цьому ховається ризик інтернету, а по-друге мережа, як структура, асоціативний ряд. Також поняття мережі використовується у соціальному аспекті – мережею пов’язані ідентичні субстанції та індивіди ( як наприклад мережа магазинів, тощо). Це підкреслює той вимір людського буття, який у повсякденні називають зв’язки – можливості доступу та контакти між людьми. І саме у таких модусах інтернет є корисним для сучасної науки.<br />Що я маю на увазі? Інтернет можна порівняти з всесвітньою бібліотекою та телефонною книгою, у яку можуть бути внесені усі, хто якимось чином залишив свій відбиток у мережі. А специфіка науки полягає якраз у тому, щоб постійно бути залученим до знань, які містяться у бібліотеці, та перебувати у науковому дискурсі – тобто постійному діалозі з колегами. Інтернету вдалося поєднати обидві ці потреби для науковця у одній упаковці. І поняття «науки 2.0» розкриває різноманітні горизонти залучення усе більше науковців до цієї бібліотеки та телефонної книги. І яким чином сучасному науковцю варто залучатися безпосередньо до цього дискурсу.<br />До чого призводить таке об’єднання вимірів наукового життя за допомогою інтернету? Відповідь на це питання є водночас і оптимістичною і песимістичною. Адже цілеспрямоване залучення науки, як продукта методичної праці та мислення науковця до інтернету відкриває перед ним абсолютно нові горизонти пізнання. Коли раніше, аби порахувати якусь формулу йому доводилося самотужки втрачати дні, місяці, а то і роки, то тепер, колективний розум здатен вирішити це питання за лічені години. Якщо колись аби стати всесвітньовідомим світилом необхідно було працювати усе життя, то тепер так само за лічені години можна заслужити слави визнаного спеціаліста у тій чи іншій царині науки на весь світ. Якщо раніше, аби дізнатися про те, що нового відбувається у лабораторіях Масачусетського технологічного університету необхідно було чекати наступного випуску «Science», аби взагалі ніколи не дізнатися, то тепер досить натиснути на мишку і подивитися все вочевидь завдяки веб-камері.Раніше аби вживу побачити виступ Річарда Рорті чи Ноама Хомськи люди долали сотні кілометрів, то тепер ви самі можете задати йому будь-яке питання завдяки онлайн-конференції.<br />Ці всі приклади доводять наскільки сильно науковий дискурс стає міцносплетеним у єдине ціле. Це стало можливим завдяки тому, що єдиним workplace науковця може бути виключно його лептоп – цього досить, аби отримати освіту, прочитати книги, дослідити якусь проблему та бути визнаним спеціалістом у цій царині. <br />Але з іншого боку, хіба такий підхід не зруйнує усі можливі форми існування науки, такі як університет, науковий журнал, конференція перенесши їх у вимір віртуальності – другу похідну від ідеального, і першу від реальності? Чи потрібно буде тепер отримувати диплом того ж самого Масачусетського технологічного університету аби бути визнаним фізиком-ядерщиком? Чи буде тепер цінність Нобелівської премії такою ж як раніше, коли на наступний день твою теорію може спростувати в мережі якийсь Джо з Алабами? Чи не руйнує це науку взагалі? <br />Безперечно, використання інтернету у науці руйнує усі інституційні підвалини науки, але варто задуматися над тим, для чого ці засади створювалися? Хіба університет не створювався як простір для спілкування науковців з науковцями, навчання наступних поколінь однодумців? Хіба бібліотеки не створювалися колись як бази данних? Інтернет робить це все значно комфортнішим, нігіліючи тілесне існування індивіда замінюючи його мережним. Тепер немає необхідності долати реальний простір аби долучитися до спадшини Канта, тепер нема необхідності вставати рано вранці аби послухати лекції викладача – їх можна переглянути в інтернеті. Це все дає надзвичайну свободу і з тим самим несучи і одвічні підводні камені цієї свободи.<br />Але хіба досі наука для пересічного жителя планети Земля не асоціювалася з каналом «Discovery» журналом «National Geographic», а не з тим чим вона є насправді? Адже цей самий перший зустрічний так досі і не пізнав суті науки як нестримного пошуку істини, як виходу свідомості з логічних парадоксів, які нам постійно надає буття. Як своєрідного пориву духу науковця, який прагне бути першопроходцем, з усіма ризиками цього першопроходу заради привнесення крихти нового знання усьому людству з метою зробити цей світ краще! Але це людство ніби за мановінням чарівної палички сприймає усе абсолютно навпаки, сприймаючи благо за істину, яку у той же час руйнує. Адже не переживши самому антарктичну зиму, ти ніколи не зрозумієш насправді якою вона є для цієї конкретної людини, і навіть пізнавши антарктичну зиму цієї людини ти не дізнаєшся якою є ця антарктична зима насправді. Це якийсь злобний парафраз правила Горгія, але у не онтологічному, а гносеологічному модусі. Але яким чином форма вираження цієї суті зміниться разом з інтернетом?<br />Мені здається, що суть наступного покоління науки полягає у тому, що вона усе більше акцентує увагу на самій людській сутності та проблемі, яка є безпосередньо включена у світ, як проблема для цієї конкретної людської суб’єктивності, демонструючи тим самим усе більше, що дуже багато речей, які здавалося б реально нас оточують є лише продуктами і витворами таких самих людей як і ми самі. Та сама наука, що вона представляє собою без жодного науковця?? Лише пусте поняття. Але у такому людина водночас і возвеличується і обезличується. Адже яка мені різниця хто відповість на моє питання, мені важливо знати відповідь – чому хрущі літають лише в травні, і бажано дізнатися її прямо зараз, адже з часом я можу просто забути своє запитання. Це змушує людину мислити саму, стверджуючи ту кантівську заповідь, про яку він писав у «Що таке Просвітництво?» залишивши людину зі світом сам на сам. Але знову ж таки за Кантом, хіба людина колись мала змогу у своєму пізнанні вийти за рамки самої себе і пізнати речі такими, які вони є?<br />Отже, у цьому дещо риторичному есе, я намагався прояснити для себе яким чином вплине інтернет на науку у зв’язку з розвитком тенденцій, які отримали назву «науки 2.0». Очевидно, що це новий вимір існування не лише науки, але й усього людства, який є досі незрозумілим та непроясненим. Мені вдалося радше поставити більше запитань, аніж дати відповідей і прогнозів стосовно цього поєднання, але тим не менше навіть такий текст піднімає цю проблему на інший рівень, тим самим даючи їй змогу якимось чином вирішитися на наступному рівні знання. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:25941 2009-10-28T05:21:07Z 2009-10-28T05:24:03Z ?????<br /><br />1.Счастье это когда двое - одно (инь)<br />2.Счастье это когда одно - двое (янь)<br />Все - одно (Бог)(Тай-цзы)(Дао)<br /><br />но засновков два, а значит 1.<br /><br />Где 2???? urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:25692 2009-10-28T05:18:41Z 2009-10-28T05:18:41Z проблема вибору<br /><br /><br />Майже щодня життя занурює нас у безкінечне плетиво прийняттів рішень і виборів. Нам треба обирати на абсолюно різних онтологічних рівнях – від якої торгової марки кефір придбати в магазині, до проблеми вибору релігії – світообґрунтовуючої системи взагалі. Здається, що людина затиснута у своїй екзистенції у постійний вибір, і подолавши одну проблему вибору, вона тут же потрапляє в іншу. У цьому есе, мені б хотілося розглянути сам феномен вибору з точки зору етики, тобто заглибитися у сам процес прийняття рішення. І спробувати винести якусь універсальну пораду усім людям спираючись на цінності, існування яких пропагується етикою.<br />Але розпочну від самого початку, і буду більш обачним кажучи, що будь-яке вчення, а зокрема і філософія взагалі, існує і створювалося в першу чергу як відповідь на деяку проблему вибору, як спроба подолати деякий розрив, неузгодженність мислення та буття( знову ж таки, якщо мислити онтологічно), тим самим ставлячи людину у вибір між слідуванням мисленню( логіці, раціо) і самому буттю (тому, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо). Такі парадокси почали помічати ще в давнину, зокрема у Давній Греції, а потім Зенон почав гратися ними створюючи апорії – логічні вивірені і штучно придумані парадокси. Також, варто пригадати байку про послідовника Геракліта Кратіла, який замість того аби обґрунтувати раціонально рух, почав ходити, за що був покараний своїм викладачем, адже ходити і обґрунтувати рух це зовсім не однакові речі.<br />І цей розрив, Двоїстість світу, давні греки відчували дуже сильно, недарма першопочатки діалектики як такої ми знаходимо у Сократа, і лише з часом, у 18 столітті Гегель проголошує діалектику методом розгортання світового духу. Чому я згадав тут про діалектику? Тому що, як на мене, діалектика це єдиний існуючий метод долання двоїстості, коли Двоє стають Одним. І варто лише задуматися, але будь-які рішення, у тому числі і у царині етики ми приймаємо діалектичним шляхом. Давайте розглянемо це твердження більш детально.<br />Діалектика як метод, може бути коротко визначена як поєднання двох протилежних понять, які об’єднуються на засадах того, що є протилежностями у дихотомії, і тим самим створюють нове, третє, єдине поняття, що за рівнем абстракції має перевищувати обидва попередніх. Отже, умовою діалектичного умовиводу має бути дві протилежності, двоїстість.<br />У такому випадку, якщо першоумовою діалектичного умовиводу має бути двоїстість, а діалектика є єдиним методом прийняття рішення, то виходить, що варто лише цю двоїстість усвідомити, як рішення автоматично за допомогою діалектики знайдеться саме. Суто раціонально, можливість такого прийняття рішення існує у метафізиці, де ми прагнемо пізнати суть, першооснову усіх речей і зіштовхуючи їх, ми можемо віднайти у них щось спільне.<br />Нам здається, що на відміну від метафізики, етичний вибір, тобто вибір як вчинити в тій чи іншій ситуації є абсолютно іншим за своєю природою, він водночас і є цією двоїстостю (наприклад у порівнянні я як суб’єкт вибору і вибір як такий), але водночас і є щонайменше троїстостю (адже, попри те, що існую я як суб’єкт вибору, існує і вибір, який існує щонайменше між двома різними речами).<br />Ставлячи проблему таким чином, я не бачу можливості виходу з неї, окрім як кратілівським шляхом, тобто порівнюючи з питанням вибору кефіру в супермаркеті, як просто обрання пляшки кефіру будь-якої. Але таке вирішення вибору є нічим іншим як нехтуванням здатністю людини до мислення – чи не єдиної здатності людини, яка вирізняє її від усіх інших творінь цього світу! Тому, чисто етично, ми знову ж таки не можемо припустити таке вирішення проблеми вибору. Адже, десь на інтуїтивному рівні, ми відчуваємо, що такий вихід, хоча і є виходом з проблеми вибору тим не менше не є досконалим вибором і нехтує чимось важливим.<br />Де ж шукати відповіді? Давайте приглянемося ближче до самого випадку, який ми взяли за приклад. У деякому супермаркеті Х існує два види кефіру Х1 та Х2, між якими нам потрібно обрати який купувати. У своїх сутностях, субстанція, що міститься у пляшці Х1 є кефіром так само як субстанція Х2, але (!) чому одна людина обирає одну пляшку, а інша – іншу?<br />Мені здається, що відповідь на це запитання криється у тому безпосередньому знанні, наборі фактів, про той чи інший кефір, який міститься у кожної конкретної особи. Цей набір фактів, це те що пов’язує конкретну людину з кожною конкретною пляшкою кефіру, і тут вагомим є навіть абсолютно раціонально непоєднувані у причинно-наслідковий зв’язок деталі. Наприклад, у супермаркеті з зеленим дизайном, я купую кефір з синьою етикеткою, адже колись в дитинстві у мене був зелений шарф, на який я розлив кефір у пляшці з синьою етикеткою. Такі причини вибору, дуже часто навіть можуть бути нерефлексованими у суб’єкта, підсвідомими. Хоча загалом спектр факторів, які впливають на придбання того чи іншого кефіру (тобто на вирішеня вибору) є обмеженим – це ціна, жирність, дати виготовлення та інше. Тобто побічна інформація, яку ми отримуємо безпосередньо у процесі вибору.<br />Ми бачимо, що розглянувши так детально вибір кефіру, ми знаходимо якісь інтелектуальні зачіпки, які призводять до прийняття такого вибору. Для вирішення цього вибору ми залучаємо деяку низку знань, які ми можемо добувати як з нашого власного досвіду, так і безпосередньо у процесі вибору, які дозволяють нам схилити терези на ту чи іншу сторону. Ми ніби дослухаємося до аргументів розуму і за ними обираємо. Навіть у безрозсудковому виборі є елемент розсудливості – позбавити себе переживань вибору і розсудливо прийняти рішення робити щось безросудливо. Для того, шоб нам зробити вибір, тоді нам доводиться мати якусь здатність до знання чи саме знання, що є нічим іншим як кантівськими апріоріями.<br />Але з якого моменту розпочався цей процес пошуку знання і аргументації поступку у нашій свідомості? Мені здається, що він починається з моменту усвідомлення себе у виборі, а це знову ж таки усвідомлення Двоїстості, яку необхідно звести до Єдиного. І задля зведення Двох до цього Єдиного, ми як суб’єкти, як одна частина Двох маємо зближуватися з цим другим, гармонізуватися з ним шляхом абстрагування від своєї безпосередньої непоєднуваності і пошуків спільних точок, які власне завжди існують, адже невирішуваних проблем не існує в принципі, просто вони можуть бути вирішеними на більш абстрактному рівні. Таким чином, дійсно метод діалектики як подолання Двоїстості через її усвідомлення деякою мірою працює і у нашому конкретному випадку.<br />Те, що нам вдалося вивести операційним шляхом Альберт Ейнштейн зміг підсумувати однією фразою, яка стала афористичною: «Неможливо вирішити проблему на тому ж рівні, на якому вона поставлена. Необхідно стати вище цієї проблеми, піднявшись на наступний рівень».<br />Отже, теоретично, нам ніби вдалося охопити як знайти вирішення вибору, як обрати між чимось щось. Варто лише придивитися які спільні точки ми маємо з цим щось. І у такому розгляді проблеми вибору, нам стає асболютно неважливо що обирати – між тим як чинити у громадському транспорті чи обранням кефіру, створюючи деякий метод для обрання взагалі.<br />І саме тут, як на мене визначну роль відіграє етика, адже етичне знання містить в собі якісь максими, які і є цінностями кожного конкретного індивіда, які у проблемі вибору дозволяють створювати ієрархію спільних точок дотику з речами, які не можуть бути схопленими за своєю сутністю. Ця ієрархія створюється за ієрархією потреб людини, які визначаються нею самою. Наприклад, якщо я голодний і моєю найбільшою і нагальною потребою є втамувати свій голод, то у виборі між двома кефірами я оберу або той кефір у якого більше жирність, або той кефір об’єм якого більший. Але знову ж таки, вирішивши питання вибору між кефірами постає нове питання – чи для моєї потреби затамування голоду кефір є найбільш досконалим продуктом чи можливо існують такі продукти, які втамовують голод краше аніж кефір? Але у питанні вибору між кефірами ми знайшли спільні точки за якими ми можемо обрати одну пляшку з двох.<br />Але, незважаючи на те, що ми досі перебуваємо у виборі, ми вже просунулися вперед, адже ми пізнали більш конкретно свою власну потребу – втамувати голод, отже, ми більше пізнали самих себе, а отже зможемо щось, що якомога більше поєднається саме з нами і нашою конкретною потребою. Тепер ми здатні вирішувати на більш сутнісному рівні проблеми.<br />Можна заперечити, що ми так досі і не втамували свою потребу, не вирішили свого вибору, ми все ще досі перебуваємо у виборі. Але, давайте придивимося – питання, яке стояло першим, який кефір нам обрати – ми вирішили, на користь більш поживного перейшовши на більш високий рівень абстрагування, сприймаючи кефір не лише як кефір, а як продукт харчування. Тепер ми на новому етапі вибору – який продукт харчування нам обрати, а це автоматично означає, що проблему вибору ми подолали, але потребу не втамували.<br />Можна здогадатися, що цей процес раціоналізації прямує у нескінечність, але тим не менше, за допомогою нього ми здатні вирішувати проблеми вибору і розривати кола двоїстостей світу. У цьому процесі з кожним наступним кроком ми все більше усвідомлюємо самих себе, пізнаємо самих себе, а це означає, що наступного разу, коли ми нам доведеться обирати між кефірами – а матеріальний світ влаштований таким чином, що вірогідність того, що цей вибір був одиничним і унікальним дуже мала, ми зможемо зробити цей вибір більш впевнено. Безперечно враховуючи той факт, що цінність прийняття рішення у виборі кефіру є нескінченно малою порівняно наприклад з вибором дружини чи чоловіка, але це вже питання цінностей і значущостей того чи іншого вибору для кожної конкретної одничної і унікальної особи, якими є усі ми.<br />Таким чином, у цьому есе мені вдалося описати прийняття одиничного вибору і спробувати розрізати його на якісь сутнісні шматки, і на цьому прикладі показати прийняття рішення взагалі. Я не можу стверджувати, що мені вдалося дати відповідь на усі вибори, але тим не менше я спробував продемонструвати метод, який полягає у тому, що задля подолання вибору варто шукати відповіді не назовні, а спершу у самому собі, а ззовні шукати більш оптимальну річ, яка відповідає тобі. Тому у такому аспекті розуміння проблеми вибору варто акцентувати увагу на створенні власної ієрархії цінностей за допомогою пізнання власних потреб і необхідностей, за допомогою чого ми лише і здатні обирати. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:25510 2009-10-24T10:08:19Z 2009-10-24T10:08:19Z Чого коли в голові така сила силенна, гігантська купа творчих ідей, які усі треба опрацьовувати прямо тут і зараз, оскільки вони оригінальні і новаторські, їх потрібно народжувати якщо не на папері, то принаймні народжувати і виносити у світ я замість цього маюся якимись нісенітницями?<br /><br />Сьогодні придумалася одна цікава арт-концепція, як форма скульптури. Вона полягає у тому, щоб замість якоїсь відомої скульптури, що уособлює собою якийсь канонічний міф, там наприклад, як фонтан Самсон, який демонструє в лице, як Самсон перемагає лева, а замість зобразити усе навпаки, наприклад, як лев пожирає Самсона вже по пояс і той в паніці пускає піну і слину з рота, оскільки його кінчина вже ясна і непередбачувана. Чи наприклад чому у Москві на Поклонці Георгій перемагає змія, а Києві змій не може перемогти Георгія. Місця різні і оповіді і історії можуть бути різними, можна створювати багатоманіття культурних контекстів, і тим самим, у формі стьобу і провокації творити культурні контексти. Адже, особливістю історії, у її найбільш тривіальній і пересічній формі – усній оповіді, є те, що вона кожного разу різна і щоразу обростає різними подробицями та нюансами. Але тоді, чому не можна взагалі творити абсолютно різні історії, а точніше їх варіації залежно від топології. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:25139 2009-10-24T07:37:39Z 2009-10-24T07:37:39Z з цього все починалося. логічно поєднується з попереднім постом.<br />написано до відльоту в юса, на філософську практику. останнім часом багато чого переосмислюється, дістається з витісненого з того періоду. І особливо багато з тієї америки....<br /><br />Есей Богдана Басія «Філософ: атрибути виду»<br />Сьогодення майже забуло або рішуче забуває про існування такого виду діячів, що йменують себе філософами. Тому ми не маємо чіткого портрету - психологічного, інтелектуального чи просто стереотипічного – філософа. На відміну від найпримитівніших шаржів на робітників споконвічних професій, наприклад, таких як сантехнік, що вічно нетверезий, чи міліціонер-хабарник. Дана ситуація може бути потрактована різноманітно: чи філософів настільки поважають у суспільстві, що не створюють собі певних стереотипів щодо них, чи про їх існування просто-напросто давно вже всі забули. Що ж, скоріш за все, про філософів таки забули. <br />Під час вступу до вищого навчального закладу дуже багато майбутніх «філософів» ( факт навчання на спеціальності «філософія» не означає автоматичного набуття фаху та подальшої кар’єри у цій царині) обирають майбутню спеціальність, ніби кота в мішку купують. Багатьом невідомо про напрями діяльності та роль філософа та філософії в суспільстві. Необхідність демонстрації образу філософа є просто необхідною для ідентифікації феномену філософа у сучасному культурному просторі. Наступні ідеї стосуються мого суб’єктивного бачення цього образу. <br />Думаю, не варто заглиблюватися у проблеми сучасної вищої освіти, що стає необхідним атрибутом успішної людини. Цей образ успішності тісно пов’язаний з академічною освітою завдяки постійному та брутальному нав’язуванню засобами масової інформації. Через що академічна освіта стає суттєвою формальністю, а не прагненням до знань заради знань. А саме такою, до речі, і бачив філософію Арістотель: як знання заради знань. Але у реаліях сучасного життя набуття філософського фаху може бути пов’язаним не з покликанням, а з абсолютно земними, іноді навіть меркантильними факторами (сплата за навчання відносно невелика, вступний конкурс менший та інші).<br /> Для майбутнього філософа філософія починається, знову ж таки за Арістотелем, з подиву. З подиву від того, що його навіть гіпотетичні уявлення про те, чим він буде займатися, не збігаються з реальністю. Аналогічно сприймається філософія пересічною людиною. Переважно, більшість людей дуже сильно дивуються, коли дізнаються, що діяльність філософа дуже мало пов’язана з якоюсь містикою, яку дуже часто здатні приписувати наслідувачам фаху Платона, Канта, Гуссерля. Але сам факт подиву, з яким доводиться зіштовхуватися, коли говориш знайомим – я студент-філософ, наводить на думку про те, що все ж якісь уявлення про філософів вони мають. А також і про те, що ці уявлення є хибними. Тому, на мою думку, філософам іноді варто звертати увагу не лише на фундаментальні проблеми світосприйняття, але й на імідж філософа для суспільства. Основою цього іміджу я вважаю образ філософа не як члена закритого елітарного клубу чи ордену, а радше як людини з специфічним складом розуму та характеру. <br />Визначити філософа за допомогою невід’ємних ознак його особистості є досить важко, коли послуговуватись методом відкидання хибних уявлень, як із стовпа мармуру, відтинаючи шматочки, вибудовувати статую. Адже, хоча він і є дієвим, але вимагає більшого розуміння стану речей. А ця робота радше нагадує лікбез чи ¬–його американський манер – шатокуа, хоча й у дещо спрощено-філософському, а не суто популярному вигляді, тому цей метод взагалі для поставленої мною задачі є неприкладним. Тож, метод надання, ознак, хоча і приблизних, є більш дієвим, оскільки я намагаюся окреслити якусь абстрактну одиницю – філософа, який може не мати цих ознак взагалі, але бути дійсно філософом з великої літери. Хоча й приписувані мною ознаки видаються мені суттєвими.<br />Варто розпочати свій аналіз із згадуваного приписування філософам містичності. Думаю, що такий стереотип виник у суспільстві, оскільки воно переважно все ще знаходиться у метафізичній парадигмі мислення, тобто все ще вважає, що знання Буття та його законів дає можливість перебувати у Бутті більш якісно. Що фактично трактується як перевага над тими людьми, що цих законів не знають. Недарма у нас користуються попитом езотеричні практики, оскільки вони ніби дають змогу розкрити первісні універсальні закони та підпорядковуватися їм, а отже, врешті-решт, досягти гармонії та щастя. Можна запевнити читачів, хоча деякі вчені-філософи дійсно займаються містикою та виключно практичними законами Буття це скоріше просто спеціалізація інтересів, а не якесь прагнення до влади. А втім, прагнення до пошуків першопринципів дуже часто може ґрунтуватися на волі до влади, а не волі до знань як таких. Таким людям, інтересом яких є лише влада, нема місця серед філософів, оскільки влада вимагає втілення її в життя, а філософ радше теоретик, аніж діяч-практик. Зрештою, варто уточнити, що одна одну теорія та практика взаємно не виключають.<br />Що ж є осердям, невід’ємним атрибутом філософа? Що є тим внутрішнім стрижнем, що дає носити горде звання філософа? Мабуть, якщо скажу, що це специфічний склад характеру, то не відкрию Америку вдруге. Характеру, а отже й поведінки. Освіта, на мою думку, відіграє тут теж суттєву роль, оскільки не лише формує, а й цементує той специфічний склад характеру. Тут варто назвати дві основні риси характеру філософа: послідовність та критичність. <br /> Що я розумію під послідовністю? Це послугування єдиною системою цінностей у всіх сферах та проявах життя. Послідовність дає змогу випрацювати чітку позицію, що може бути транспонована на безліч аспектів життя ( чого, на жаль, не вистачає багатьом членам суспільства). Тим самим, філософ має прагнути до максим своєї позиції, яка буде послідовною: наприклад, якщо він визнає за найвищу цінність життя, то він має не лише заперечувати аборти, але, наприклад, бути вегетаріанцем та не носити вироби з хутра та шкіри, оскільки тварини теж живі.<br />Що ж до критичності, то вона має виходити з засад раціональності: відсутності сліпої віри до авторитетів, а не скептицизму чи агностицизму; прагматизму, а не утилітаризму. Критичність чимось нагадує слідування Серединним Шляхом буддистів: відсутність крайнощів як таких, що можуть вносити нераціональний елемент у хід мислення філософа.<br />Якщо вдуматися, то можна помітити очевидну суперечність між критичністю та послідовністю, оскільки одна прагне до крайнощів у поглядах, а інша – навпаки – до «золотої середини». Насправді ж, слідуючи приписам Платона, варто послуговуватися діалектичним методом для досягнення істинних результатів. Під діалектикою варто розуміти у даному випадку такий метод, що дає змогу вивести третє, гіпотетично істинне судження, за допомогою синтезу двох протилежних суджень. ( теза-антитеза-синтеза). Це теж можна назвати ознакою філософа: дуже часто він намагається об’єднати та пояснити непоєднуване. Але що можна отримати, об’єднуючи крайнощі та середину? Певно що середню крайність чи крайню середність. Саме таким і має бути філософ: бути максимально послідовно критичним як до себе, так і до усього чи всіх, з ким він має справу. Саме така послідовність критичності дає змогу не бути поверховим, профанним у всіх справах, за які ти берешся, але також і не ставати фанатиком, оскільки фанатичність виключає раціональне розуміння своїх дій та їх наслідків.<br />Неможливо бути критичним, не вдаючись до рефлексії, оскільки усвідомлення найтонших процесів, що відбуваються у власній свідомості суб’єкта мислення, дає змогу для їх аналізу та визначення їх причин. Для вирішення питань, що ставить філософу його власна свідомость необхідне постійне розширення поля своїх знань, навіть якщо ними професійно і не послуговуватися. Це змушує філософа бути ерудитом надзвичайного калібру. Таке пізнання різноманіття вирощує толерантність, тому відкритість до нового та й просто до іншого є також ознакою філософів. Хоча, як не парадоксально це може звучати, толерантність – це скоріше деяка терпимість, а не співпорозуміння. Оскільки під час комунікацій, більшість людей здатна лише затвердитися у власній позиції, а не повною мірою сприйняти і зрозуміти позицію інших. На жаль, істина не народжується у суперечці, вона лише проголошується.<br />Отже, можна прийти до висновку, що філософ – це критичнопослідовний критик, що має у своєму полі увесь спектр існуючих знань. Дійсно, десь таким і є моя візія цього виду людей, але що ж тоді змушує їх займатися «високими матеріями», а не критикувати все? На це питання досить легко відповісти: філософія займається Буттям взагалі, а не його окремими царинами, і це вимагає абстрагування від матеріального та одиничного і зосередження на фундаментальних, іноді навіть непомітних для всього суспільства проблемах. Виходячи з фундаментальної позиції загальної критичності філософ займається найбільш фундаментальними проблемами, відповіді на які людство намагається дати впродовж століть.<br />На початку есею я говорив про те, що філософ – це теоретик, а не практик. Його завдання не діяти, не будувати світле майбутнє за власним планом, а говорити, провадити діалог зі своїми колегами та суспільством взагалі. <br />Роль комунікації у становленні філософа є суттєвою. Він не є відокремленим від суспільства своєю послідовністю та освіченістю, не є самітником. Його задача вказувати на вади і проблеми, з якими може зіткнутися людство, йдучи своїм шляхом. Дуже часто ця теоретична критика може потрактовуватися як заперечення існуючих цінностей людства. Автоматично філософ вводиться у ранг опозиціонера. Що ж, такий статус, певно, йому і пасує, оскільки єдиною функцієї опозиції є говорити, аби люди усвідомлювали реально існуючу ситуацію. Тому філософ переважно лівий чи ліво-радикальний член суспільства. Історія філософії може назвати безліч випадків, коли видатні філософи ставали опозиціонерами і в політичному вимірі терміну «опозиція». А як відомо, ставлення до опозиції при різних політичних режимах є не завжди поміркованим. Сократ був страчений за те, що мав інші погляди на афінську демократію, аніж більшість. Китайський філософ Фен Юлань був позбавлений волі на десятки років за несприйняття комунізму. Таких прикладів безліч.<br />Лівизна може також виявлятися і у поведінці: послідовність власної позиції може бути доведена до такого рівня, що іноді стає незрозумілою логіка певних діянь, хоча вони є цілком логічними та обдуманими для філософа. Так, Емпедокл стрибнув у вулкан Етна, оскільки вважав себе боголюдиною. Сократ міг годинами стовбичити на одному місці, коли розмірковував, як це описано в «Хмарах» Арістофана. Навіть видатний український філософ Григорій Савич Сковорода був мандрівником-безпритульним, що вже на той час було дивним, оскільки його колеги-випускники Духовної Академії ставали церковними діячами та професорами, але аж ніяк не мандрівниками. У цих діях можна вбачати і велику міру епатажу чи ексцентричності, але все ж, при більшому заглибленні ми здатні побачити деяку логіку цих епатажних дій. Дивно, але людство запам’ятовує дуже часто саме таких епатажних мислителів і діячів, а не смиренних консерваторів.<br />Отже, характерними ознаками філософа як виду є критичність та послідовність. Ці ознаки можна було б транспонувати на різні царини життя і отримувати все більш чітке розуміння моєї позиції на роль філософа у сучасному житті, завдяки визначенню ознак філософів у різних сферах життя. <br />Не лише я, але МИ вправі свідомо творити цей образ філософа. Кожен філософ має замислюватися над собою, аби, будучи критичним до себе, тверезо оцінювати власні зусилля та максимально реалізувувати власний творчий потенціал. Хоча філософія і виникла у дозвільній античній культурі та впродовж віків була інтересом елітарних забезпечених кіл, все ж це важка праця: невпинний аналіз та розміркувування, що доповнюються також і вмінням майстерно писати, бути майстром слова. Адже можна бути просто мудрим, але не бути філософом, тому уміння писати є також суттєвим для філософів.<br />Філософ – це послідовно критичний ерудит, що майстерно оперує словами. Решта моїх думок, є радше розжовуванням цієї тези. Така дефініція дає змогу розгорнутися у багатьох вимірах, але найбільш прийнятним для мене видається є образ філософа як опозиційного мислителя. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:24963 2009-10-17T08:52:10Z 2009-10-17T08:55:01Z Мождливо, трошки мілкувато і неосмислено, бо писалося ще влітку, але тим не менше відкопав це есе серед зарухи файлів на компі і вирішив запостити для різноманіття.<br /><br /><br />Мабуть ні для кого не стане новиною, що філософії суто української не існує, хоча, безперечно, філософія в Україні є. Факт відсутності української філософії породжує велике коло питань, які можна звести формально до двох: Чому української філософії не існує? І що робити аби українська філософія виникла? Та до тих пір, доки життя філософії на українських теренах розглядається у таких векторах, вона приречена на небуття. У даному есе я спробую обґрунтувати чому і навести свій погляд та зауваження на проблему української філософії.<br />Від самого початку застережу, що нижче я не буду намагатися визначити, що таке українська філософія, і що таке український тип філософування, а радше буду відштовхуватися від думки про те, чому американська, французька, російська та інші філософії існують, а українська – ні. Також, безперечно, що мій погляд може бути жорстко розкритикований у колі тих людей, які вважають себе філософами і нині мешкають в Україні, а точніше – викладачів, науковців та інших діячів у царині «філософія». Але про них також буде йтися нижче у цьому есе.<br /> Зрозуміло, що будь-які реґалії і дипломи не можуть зробити з людини справжнього філософа, тому, філософ – це мислитель, що скоріше, може означати і людина, адже кожен з нас мислить, що намагається у своїй діяльності бути максимально послідовним та критичним. Хоча з дефініції поняття філософ апріорно це не випливає, але все ж, без філософів, як на мене, філософії існувати не може взагалі. Так само як будь-яка ідея, чия сутність божественна, має своє втілення у матеріальній речі, але дуже часто ця річ витворена людиною. Так само і з філософією.<br />Сучасна українська академічна філософія займається широким колом питань та проблем, але тим не менше української філософії у повсякденному розумінні цього словосполучення не існує. Моя відповідь з цієї дилемми проста – оскільки немає українських філософів. Так, ніхто не буде сперечатися, що Сковорода чи Юркевич, яким присвячена левова частка сьогоденних дисертацій на всіх академічних ступенях були філософами. Хоча, скоріше, вони водночас представляють собою один одному антиподи філософів, як філософ по життю і академічний філософ. І так повелося з часів ще Платона, що ці два типи філософів дуже сильно між собою пов’язані. Оскільки перші живуть тим, що вони думають, а другі думають про те, як думали перші. <br />Моє бачення сучасної ситуації в українській філософії полягає в тому, що у нас абсолютно відсутня перша форма мислителів – для яких філософія не лише фах, але стан душі чи покликання. Які раціонально осягнуті істини не сприймають у рамках дискурсу, а безпосередньо переживають. Саме такі люди штовхають філософію вперед. Саме з такого типу мислителів розпочалася філософія у Давній Греції. Чого варті біографічні оповіді-анекдоти про життя Фалеса, Геракліта, Сократа чи навіть генія Проствітництва Канта? Вони варті усього їх філософського вчення, усієї їх системи. Адже Ньютон ніколи б не придумав би закону всесвітнього тяжіння, якби йому на голову не впало цілком реальне яблуко і так само діти у школі ніколи б не запам’ятали його б прізвище, якби на їх лиці не засяяла посмішка під час слухання цієї байки.І вони б на все життя не запам’ятали б причинно-наслідковий зв’язок Ньютон-Закон всесвітнього тяжіння.<br />Але це оповіді історії про реальне життя цих людей, які дають змогу зрозуміти причини і наслідки і пов’язати чому один думав так, а інший думав інакше, і краще зрозуміти про що можу думати я, якщо у мене так вже склалося моє життя. Натомість, в університеті ми отримуємо пусту балаканину, читанину і писанину в рамках виконання програми. Папірець стає вищим ніж людське життя.<br />Те саме, скоріш за все відбувається і в інституті філософії, правда там замість одного папірця - багато і під назвою гроші. «Усім треба щось їсти, незалежно від того, філософ ти чи ні» - безперечно сильний аргумент, але чи думав так Сковорда, коли пускався у свої мандри? Чи думав так Сократ, коли байдикував на афінській площі замість того, щоб займатися громадським життям? Адже тоді, було б більш правдиве судження: я займаюся філософією аби заробити грошей замість іншого судження – я займаюся філософією. <br />Я не хочу сказати, що варто обмежити зарплати філософів, які і так мізерні, щоб вони працювали заради філософії, я кажу лише про те, що кряхтіння стосовно грошей зрівнює філософа з водієм маршрутки чи продавцем на базарі. Коли замість чистого мислення і насолоди від нього, і життя за встановленими самим собою правилами та межами ми отримуємо філософський менеджмент – напиши книгу, знайди спонсора, надрукуй, продай, зароби грошей, купи нових книг, прочитай, напиши нову книгу. Але де у цьому ланцюгу місце для подумай, переоціни своє життя, живи по новому і так як вважаєш за істинним?<br />Усі філософи говорять про чесноти, але дуже часто філософи вони не є носіями цих чеснот. У відповідь на запитання чому так, вони махають рукою і кажуть, так казав Арістотель, а у нас родини голодні і ми маємо працювати на кількох роботах, аби її прокормити. Саме тому і нема традиції. Філософи не виходять далі тексту, вони розглядають під мікроскопом кожну літеру і пробують на зуб дух замість того, щоб або жити за цієї книгою або ні. Вони кажуть, його аргументація не занадто логічно аргументована, у судженні: моїй душі було боляче бачити голодну малу дитину, оскільки душа не може бачити. Схаменіться!<br />Філософія це не наука, це скоріше етос життя, який ще з Давньої Греції розповсюджується по всьому світові. Навіть Платон, який водночас є і батьком академічної коментувальної філософії, але теж намагався втілити свою Державу в життя на Сицілії. Які ж ідеї втілюємо у життя ми, сучасні філософи? Заробити грошей написавши книжку, прогодувати родину прочитавши курс лекцій в університеті чи докопатися до істини і жити за нею?<br />Саме тому не має української філософії. І не важливо, що за вікном 21 століття і що ніхто вже не ходить босий по селам, як Сковорода. Ходять. І будуть ходити і в 22 і в 23 столітті. Але вони не вважають себе філософами, вони просто живуть за істиною, яку носять записаною у маленький записничок десь біля серця, про який ніхто не здогадається. Називати їх справжніми філософами справа академічних філософів, які за браком перших відчайдухів, які готові стрибати в вулкани, як Парменід і бути спаленими за свої ідеї, як Бруно, змушені гризти перекази філософій один одного і так і не спробувати на зуб справжньої філософії, філософії написаної життям. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:24438 2009-10-17T01:00:27Z 2009-10-17T08:49:29Z сьогодні вперше вночі побачив зоряне небо над своїм будинком. Це щось символічне,зірки стали ближче, видніше. Зірки - як ідеї, ідеали, але усе нутро навпаки переживає якусь затупілість, немає гостроти відчуттів. Навіть музика лише набір звуків, які тиснуть на мозок, але аж ніяк не естетична якась структура. Зате пішов поштовх у грі на інструментах, бо власне, стало байдуже що грати, що воно означає і так далі. просто перебирай ноти по гамам, лабай що завгодно з будь-якою швидкістю і все, і отримуй насолоду. Але ж де значущість усього??? urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:24247 2009-10-06T09:05:34Z 2009-10-06T09:05:34Z Не думайте, що я збочений, адже останні мої два пости дуже сильно зациклені на тему статевих стосунків - радше це збіг обставин, аніж якийсь діагноз. Хоча Лікар Басій-Раціональний все ще тримає під мікроскопом свідомість паціента Басія. urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:23826 2009-10-06T00:58:05Z 2009-10-06T09:02:16Z Сьогодні я не можу не втриматися від написання коментарю на скандальний кліп Rammstein - Pussy, який на мою думку робить революцію і апелює до такого величезного масиву гіпертексту, який до них ніхто не міг охопити - принаймні в жанрі відеокліпу.<br />Розпочну з короткого дискурсу і історії самого кліпу. Він був знятий після тривалої перерви у творчості німецького гурту, яка розпочалася у 2006 році. Пауза була мотивована написанням альбому Liebe ist für alle da ( любов для всіх тут). Протягом цього періоду Раммстайн видають ремікс з німецьким репером (!) Bushido на пісню Amerika, а також разом з ним пишуть спільний трек. Такі дії гурту є нечуваними, адже для деяких кіл у світі існує позиція на Раммстайн як на правий гурт, у той же час як Бушідо є німецьким турком за походженням, а до того ж і репером. Це вже нечуваний скандал для "фанатів" гурту.<br />І от, 16 вересня 2009 року о 20:00 за Грінвічем на одному з музичних сайтів з"являється інформація про те, що "любов для всіх" таки нарешті буде видана, і от вже за півгодини після цього релізу в інтернеті з"являється кліп "Pussy", який як на мене перевертає усі підвалини свідомості.<br />Так-от, розпочнімо його деконструкт з деякого ліричного відступу. Почнемо з того, що скажемо, що дітище Тілля Ліндеманна - Раммстайн, це не просто індастріал гурт всесвітнього масштабу, як наприклад Nine Inch Nails Трента Резнора, чиї соплі більше полюбляють тьолочки, а вони (тьолочки), чисто з мого емпіричного досвіду дуже часто схильні інтерпретувати все занадто спрощено (даруйте за таку сексистську позицію, бо я власне маю дуже сильне бажання її заперечити, але чомусь емпірія постійно підсовує мені факти якраз на підтвердження цієї гіпотези, а не навпаки). Раммстайн це настільки смислово наповненний гурт, що це просто можна диву датися. Чого вартує одна його назва, які відсилає нас одразу на щонайменше два смисли - 1) Таранний камінь - зброя для взяття воріт (або ж свідомостей), а також до назви містечка Ramstein-Miesenbach, у якому сталася авіакатастрофа 28.08.1988 (цікава діалектика цифер тут упускається мною, але тим не менше і на неї можна звернути увагу (маю на увазі 14/88). Для мене Раммстайн у його семантичній наповненності розкрився вперше під час перегляду кліпу Ich will ( я схильний перекладати як "я буду" інтерпретуючи слово буду в його вольовому аспекті: я буду щось робити), а точніше з моменту кліпу 2:43- 2:55, коли у охоронця (який зазвичай відчуває свою силу, адже представляє собою елемент сили, своєрідної соціальної перверсії сексуального садизму) встає член від переляку, від страху, що показує його природу як латентного гомосексуаліста і мазохіста.Увесь кліп - це суцільна алегорія і гра на таких тонкощах. Це не просто кадр - це символ того, ким насправді у переважній більшості бувають тиранчики - лише людьми зі слабкими его, які не те що язика, але й своєї сраки не можуть тримати закритою, але тим не менше вони ховають самих себе за формою і тим самим самостверджується за допомогою знущання над іншими. До такого відкриття мене наштовхнула книга Стюарта Хоума "Отсос", хоча це і палп фікшн, але тим не менше Хоум здається настільки тонко описує абсурдність і фрейдистську сутність багатьох дій людей, що від цього хочеться аж цинічно сміятися (що у свою чергу я схильний розцінювать як захисну реакцію, що доводить деяку слабкість через незмогу сприйняти об"єктивне у його повноті).<br />Далі, моя деконструкція Раммстайну пішла по іншим кліпам - і у кожному з них я знаходив завуальовані сюжети деякого латентного сексуального характеру - чого вартує Білосніжка-Беллатрікс і Сім Гномів-рабів з кліпу Sonne. З цього вибудувалася у моїй свідомості ціла картина як Раммстайн інтерпретує безліч соціальних фактів і процесів, що відбуваються, при чому не цураючись викривленно інтерпретувати політичні події, тим самим доводячи свій гостро соціальний підтекст, який майже ніхто не помічає, вважаючи це просто формою своєрідного епатажу.<br />Але, тим не менше, вдивіться в обличчя правди ( а точніше у свої екрани) - Раммстайн не просто епатує, він відображає реальність з точки зору твого підсвідомого, а якщо бути більш точним то навіть з точки зору колективного підсвідомого.<br />І от як на мене, розгортання цього на гегелівський манер, духу інтерпретації як таранного каменю у твоє підсвідоме найбільш проявився у кліпі Pussy, перед створенням якого з гуртом відбулася череда містичних і загадкових подій, які я спробував описати вище. До речі, ще одним цікавим аспектом специфіки кліпів Раммстайн завжди була своєрідна гра образів, яка найбільше розкрилася у кліпі Keine Lust, коли гурт постає жирдяями - символом-алегорією на пихатих зажирнілих (як в плані їжі, так і в плані розвитку своєї свідомості) людей, що добилися всього в житті, і припинили саморозвиток, і критику. Ці образи - це те, якими виглядають самі учасники гурту, то гноми, то жирдяї, то взагалі жінки - як на обложці синглу Pussy.<br />І от Пуссі відкриває нам вікно в світ наших сексуальних фантазій, які передані як потаємні бажання-сценарії сексу кожного з членів гурту, які балансують все більше на грані сексуальних перверсій. Смислонаповненність кожного кадру настільки сильна, що у кожному кадрі можна віднайти якийсь потаємний смисл, який туди поміщений не просто так. Тілль постає як мачо, прояв сили і всього маскулінного, до певної міри - садист у чистій формі, а тут завжди незрозумілий психопат-клавішник постає взагалі як транссексуал, а навіть не трансвестит ( якщо задуматися, то можна побачити ієрархію сходження образів з відверто садистського Тілля, до відверто мазохістського ( аж до такого що відкликає відразу) клавішника Крістіана Лоренца. І це все дорослі люди у яких є родини і діти!!! І це все лише кліп!<br />Які ще проблеми як на мене висвітлює цей кліп і пісня? Це перш за все проблема гетеросексуальності і гомосексуальності, адже ця антиномія не є розгаданою для суспільства. І чим наприклад відрізняється гомосексуалізм як перверсія наприклад від копрофагії. Чи чим наприклад відрізняється копрофагія, від бажання позиціонувати себе в сексі як "сучка і мачо"??? З точки зору раціо - нічим, і саме це і показує як на мене, Тілль. Він говорить: якщо у нас є наприклад проблема з народжуваністю, яка скоріш за все наразі є широко дискутованою в Німеччині, адже навала турків докорінно змінює етнічну структуру німецького суспільства, отуркізовуючи її. Для того, аби знизити цей демографічний процес треба змусити німців трахатись - і тоді, яка різниця як трахатися - прикутими до ліжок наручниками чи мило після побачення?? Головне - досягнення мети - підвищення народжуваності, у віру в здійсненність цієї мрії Тіль доводить скандуючи Germany!!. Ще однією ідеосинкразією що виникла у мене по ходу перегляду цього відеоряду стала думка про те, що Німеччина - у свідомості середньостатичного індивіда, це Батьківщина порно. Це відображається у повсякденній мові: "трахнул ее как в немецком порно и т.д.","она стонала как в немецком пореве", хоча часи німецького порно як на мене вже пройшли і зараз більше фанатіють від Рокко Сіфреді і Private studios. А найбільша кількість порно знімається в Угорщині - це абсолютно верифіковані факти. І тоді, у закликах Тілля можна прочитати бажання знову захопити пальму першості у порноіндустрії і повернути Німеччині її історичну значущість на цій ниві, адже ще за часів Гітлера, який ввів для своїх вояк надувних жінок, секс-індустрія у Німеччині була на першому рівні, а це неминуче означає природній інтерес до сексу як такого серед германського племені, і в тому числі і до перверсій, адже якщо є попит є й пропозиція, від цього нікуди не дітися. Також, Стюарт Хоум, досить гарно описує ту грань між нацистською доктриною, що зараз проявляється у всіляких там ультраправих рухах і садо-мазохіхмом, і наскільки сильно( гарне слово для опису см перверсій, бо є одним з належних до словника бдсму, разом з боляче, і т.д.) ця вся військова символіка вплітається в бдсм рольові ігри з усіляким шкіряним одягом, катуваннями та допросами.<br />З цього всього можна вивести досить тонку дихотомію, яка об"єднує традиційне розуміння поняття "чоловік" з усіма належними атрибутами, як "мужність, хоробрість і т.д." і садизмом, а жіночність - з мазохізмом. І тоді, можна спробувати вибудувати стадійну ієрархію перверсій у проявленності, як спроба балансу між цими чоловічим і жіночим, і тоді перверсія має наче відображати наскільки ти чоловік чи жінка за своєю природою, а отже і описувати набір тих атрибутів, який тобі притаманний в самій твоїй природі, тобто скоріше говорить про твій дух, ніж про щось інше. Але також є цікавим є та грань, що ті, хто найбільше претендують себе позиціонувати чи мають амбіції на таке позиціонування у своєму соціальному житті як садисти ( мачо, міліціонери, військові, праві, і т.д.) насправді дуже часто являються за своєю природою латентими мазохістами. Це знову ж таки побутує у повсякденному мовленні як мусора завжди є еквівалентним до підараси.<br />Ще одним цікавим аспектом є те у цьому питанні на що мене колись наштовхнула "феміністка" Поліна Власенко, сказавши, що їй здається, що всі чоловіки так чи інакше є латентними гомосексуалістами. І чи тут нема деякої міри правди, адже за логікою діалектики (наприклад яка для мене проявляється максимально у символі інь-янь) чим більше чоловік позиціонує себе як ЧОЛОВІК, тим більше він не цей самий ЧОЛОВІК. Бо таке намагання очевидно є senseless, адже якщо ти чоловік, то ти вже жінкою стати не можеш і тоді не варто приклади таких зусиль на ствердження очевидного.<br />Звісно, це лише здогадка і я мав би більш детально спробувати систематизувати цю гіпотезу, адже через неї можна добратися до найбільш загадкової і найбільш очевидної дихотомії буття - поділ на чоловіка і жінку. І чому одна душа потрапляє в жінку, а інша в чоловіка.<br />Я знаю, що у цьому есе є багато зачіпок, які будуть хибно інтерпретуватися, мені будуть закидати що я "кочу бочку на правих, на мусорів" і т.д., хоча все, що я намагався зробити це проаналізувати повсякденну мову, яка за Хайдеггером є "домівкою буття", тобто ховає беззаперечні онтологічні істини спираючись на Пуссі як спільний і доступний для всіх дискурс. Ну і плюс, на кінець хотів усім побажати позбутися усіх комплексів і трахатися як кому завгодно - цей світ і так вже настільки зійшов з розуму, що одним збоченцем (як в плані перверсії, так і в аспекті неприродньо великої кількісної необхідності сексу протягом певного визначеного періоду часу), одним менше - нічого не змінить!!! Have fun!<br /><br />У додаток кидаю вам лінк на сам кліп і на відеокоментар, який є абсолютно протилежним до мого, але така думка теж побутує у світі.<br /><br /><a href="http://spycelebrity.com/videos/rammstein-pussy-2009.html">http://spycelebrity.com/videos/rammstein-pussy-2009.html</a><br /><br /><a href="http://www.youtube.com/watch?v=sQ5GQMjgv_M&feature=related">http://www.youtube.com/watch?v=sQ5GQMjgv_M&feature=related</a> urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:23704 2009-07-11T21:53:37Z 2009-10-06T00:58:33Z у своїй сутності це суцільна нісенітниця і маячня, і я це прекрасно усвідомлюю. І прекрасно усвідомлюю, що писання цього в жж, винесення сміття з мороку своїй душі назовні є нічим іншим, як своєрідною перверсією мазохізму, що помножене на самолюбство. саме так, щоб всі знали, мені боляче, хоча, вона насправді і не зовсім боляче, але нехай краще знають і думають, що боляче.<br />суцільна брехня - брехня самому собі, батькам, їй, кому завгодно. це все каша, вода, а в сутності питання стоїть в тому, що я досі ревную свою колишню дівчину Гаджук О.А. I am obsessed with her. я думаю, злюся, я хочу бачити фідбек і розуміти щось поза безпосередністю інтеракції з нею. Через це я моніторю її контакт, мейл, намагаюся розламати усі форми її мережного існування, вистежую кожного блядського обсоска який має претензії на неї. Можливо я просто збочений, але чомусь мені здається, що вона дуже хоче комусь дати свою пизду, і так само є купа претендентів на це. Хоча насправді, усе значно простіше. Вона, скоріш за все замутить з богданчиком. це так тривіально і так зрозуміло, принаймні для мене. що це стає якимось мазохістським бажанням, ну скоріше б вже, хтиво посміхатися, байдуже, що не їй в обличчя, а лише в екран свого ноутбука і думати, все ж таки яка вона сука. Це було зрозуміло давно. Ще тоді, коли на день кма, вони разом тіскалися за деревом, а потім вона хникала мені в плече, але так ніхуя і не розказала. Це було зрозуміло давно, ще тоді, коли вона відверталася від мене в ліжку і лягала до мене спиною - мені було то огидно і прекрасно зрозуміло до чого все йшло. Але бля, якщо я такий дохуя розумний, то чого я не можу випустити цю шмарину із самого себе назовні, забути про неї, сказати вйобуй на всі чотири, радуйся своїм сраним життям за пляшкою дешевого порошкового вина, одязі з секонду і хуйовим планом, що ледь вставляє з третьої банки. Можливо, у мене інші стандарти і погляди на життя. Але ж якого хуя, мої стандарти відсмоктують і мене все ще не попустило. Якого хуя я набираю її номер, хоча знаю що я її ненавиджу. Чого я згадую про ті всі дрібниці, на які їй завжди було похуй, але які калічили мою і так нездорову і розхитану психіку, що зараз я сам собі нагадую інваліда, у якого відмовила ліва півкуля.чого, коли у мене є безліч перспектив замутити з жінками, так саме з жінками, вік яких варюється від 17 до 35, я параноюся і задумуюся про те чи не латентний я підарас замість того щоб трахати їх цинічно і банально? Аби мій хуй терся об мясо, байдуже яке, як влучно зазначив стюарт хоум. Чому коли я отримував свою садистську насолоду трахаючи її саме так як мені того блядь хотілося, вона казала припини, мені боляче. А потім ходила в сраній зачуханій білизні і з місячними і намагалася мене ґвалтувати, хоча до сексу справа ясно що не дійшла б. Чому ми не трахалися без презервативу, чому ми взагалі не трахалися і вона ще й ображалася. Так, я блядь психічно хвора особа, і вимагаю до своєї персони делікатного ставлення, бо більше ті демони, що сидять в мені не можуть сидіти в мені. Сьогодні я відпиздив свого рідного брата і розхуячив усю квартиру, просто того що руки блядь чешуться. цей вічний комплекс молодшого брата, хорошого сина, хорошої людини, коли не можеш огризнутися вслід, коли вся ненависть викручує все твоє нутро і тобі нікуди її дівати. Ну от, її там за 19 років, вистачить блядь на всіх. Я ладен розхуярити будь-чиє тіло на наночастини за допомогою своїх кулаків, в мені стільки ненависті і агресії, що вона перетискає горло аж до хрипу. І останньою краплею в цьому морі є ця сука. Треба бути чесним з собою і сказати все те що накипіло і блядь не вибачатися не благати, більше ніколи. Мені байдуже, мені нема чого втрачати, те пекло що всередині моєї душі нічим не залікувати. Того тримай, шмарино, жри гамно!!! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:23504 2009-03-09T12:41:32Z 2009-03-09T14:15:51Z нарешті новий пост. еволюція - відкриття джерела, що б"є з глибин буття. enjoi<br /><br />настанет день, когда не решиться одна из поставленных мною проблем<br />тогда перестанут летать собаки, и не расскажет правды интернет оракул<br />мир перевернеться с ног до головы, и можно будет плевком есть вишни с Луны.<br />пока же рамки рациональности меня держат, но злейший враг скоро будет повержен<br />скорей бы потерять смысл жизни опять, избавиться, распрощаться, здачи не брать<br />жить поскорее бы прекратить - прекратить существовать, а не быть<br />да, бесспорно, жизнь это чудо, в море пустоты судно, но поскорее бы уйти отсюда<br />мы встретимся скоро, я не знаю когда, но знаю где - на той стороне<br />я выйду из комнаты жизни опять, чтобы самому иметь право решать<br />жить или не жить страдать или не страдать<br />я бросаю вызов Богу? Так что же? Мы все из Него, мы на него похожи.<br />когда не веришь сам, даешь многим другим веру, стаешь пророком подкармливающим химеру<br />бессмысленность стихов - основа их же смысла, туманом мысли в голове зависли<br />они смеються над миром грешных и грехов, кто их избавит от их же собственных оков??? urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:23226 2009-02-11T21:15:56Z 2009-02-11T21:15:56Z пишу...багато, різного, хорошого і зовсім паршивого. Але постити чомусь не хочу поки, нехай відлежиться чи що. Плюс, якось так склалися обставини, що почав розуміти наскільки мої віршики безґлузді. Хочеться чогось суттєвого, якоїсь глобальної праці, але перед тим як пускатися в цю працю, варто трошки напрацювати чернетки, концепції і так далі. Отак-от... рєбята.<br /><br />До речі, для тих хто знає - НАИВ після 20 років постійної концертної і творчої діяльності майже на мій день народження оголосили про відхід у безстрокову творчу відпустку. На пам"ять фанатам - лише одна нова пісенька "20 лет одиночества" - як на мене, то досить суттєва і класна. Я шокований - мені буде їх не вистачати!!!! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:22831 2009-02-08T17:03:46Z 2009-02-08T17:03:46Z <lj-embed id="10" /><br /><br /><br />те що рве голову останнім часом. так випадково сталося що навіть був на презентації кліпа. Не сумуйте, цей день вже скоро!!! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:22699 2009-02-08T01:55:54Z 2009-02-08T01:55:54Z <lj-embed id="9" /><br /><br />great song, great legend - Duane Peters, what else to say, enjoy! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:22491 2009-02-07T21:06:07Z 2009-10-06T01:03:45Z хоп! оце житуха!!!! Ну дійсно, хіба ви не відчуваєте того всього позитиву що пре нізвідки, як вас колбасить від самого одного повітря, повітря насиченого свободою. Ви мабуть відчуваєте себе зараз героєм якоїсь американської молодіжної комедії, коли ви валите пішки нічними кварталами додому з вечірки з відчайдушно і з непохитною надією на те, що все ще попереду - гучні гулянки, стихійний секс, наркотики, бед тріпи і гучна слава! А дзуськи вам, попереду вас чекає темне менеджерське майбутнє, канцелярської криси і якісь іноземній канторі. Але в цьому теж є позитив. В усьому є позитив. Тому це і житуха. От роблю собі що хочу, борюся сам з собою, то виграю то ні, то якісь дурні звички мене перемагають, то я їх перемагаю. І от питанння: чи так буде завжди? І відповіді ніяк не почути...<br />От так собі і жити, намагатися щось робити, втомлюватися, здаватися, жалкувати і починати все знову. Як Сізіф тягне на гору камінь, так само і люди ходять під небом.<br />А давайте запитаємо себе, а чого ми дійсно хочемо? Адже для кожного щастя означає щось зовсім інше. Але всі однозначно хочуть знайти те щастя. І хтось шукає його зраджуючи, хтось страждаючи, але невпинно сподіваючись на те що все добре, а хтось, просто чекає, авось щастя візьме і саме нагряне. Отакі от люди-баклажани лазять собі по вулицях. У своїх плащах з піднятими воротніками догори. А ми? а ми сидимо п"ємо каву, говоримо сміємося і не розуміємо, що ми вже померли. Найбільш, найстрашніше обмануті самі собою. <br />Ех, а так би було добре піти собі разом на луг, і говорити, так ніби більше нічого і не треба робити і нічого нас більше не чекає, ніби це єдине що можна взагалі робити.<br />Музика музика музика, вона врятовує, розстаканює ритм так щоб не збити на каеросах - крутих поворотах дороги довжиною в життя. І що ми їдемо, дивимося, хтось наздоганяє, когось ми обганяємо і так далі далі далі. А там чекають нас по дорозі різні діла...<br />Давайте будемо друзями!!! urn:lj:livejournal.com:atom1:basiyaka:21986 2009-02-04T15:41:10Z 2009-02-04T15:41:10Z ми їли мовчки<br />та власне тільки я не їв<br />ну звісно ж й не говорив<br />вони ж навпаки - говорили багато<br />ну звісно на те вони й дівчата<br />я тихо мовчав і дивився на стіни<br />то на них,то на картину<br />розглядав під мікроскопом Катерину<br />але був десь у пітьмі<br />не тут, десь в далекій далині<br />від соц. роботи і щодеколи<br />де завгодно, тільки не там де були вони<br />я живу в своїй власній царині<br />і не знаю добре це чи ні?<br />мій вірш нагадує мені <br />дивні речі, про які говорять репери одні<br />ніщо не змінилося в мені ні на секунду<br />хоча тепер я багатьом нагадую зануду<br />чи будь-кого завгодно<br />нагадую тим, що мені зовсім не природно<br />може хтось хоче влаштувати зі мною порно<br />я ніц не знаю і в людей не питаю<br />навіщо це мені?